Хто як грає, так і має

Вболівальницький пасив

Звісно, не в фартовості Донецька справа. Хоча в ній теж. Коли вже навіть коментатор російського "Першого каналу" каже, що "хотілося б, аби вболівальники підтримали свою команду", то щось це все-таки значить. І сказав він це в середині першого тайму, коли не було ще ні голів Менеза та Кабая, ні "дивовижної" передачі Тимощука на Рібері, котора дивом не призвела до взяття воріт П"ятова. Мабуть, збірна має грати там, де вона потрібна й де її відчувають рідною. Бо, дивлячись на жовто-блакитний Київ, десятки тисяч людей, котрі під дощем перечікували паузу в донецькому поєдинку України й Франції й співставляючи все те з сонною атмосферою на наповненій не на сто відсотків "Донбас-Арені", ставало боляче.

Воно ж очевидно, що команда Блохіна могла забрати очки в підопічних Блана лише завдяки характеру й бійцівським якостям. За рештою складових футбольного мистецтва наші гравці поступаються катастрофічно. Але на бажання битися найчастіше впливають зовнішні фактори. Найперше – вболівальники. Їх на "Донбас-Арені" в номінальних господарів здебільшого не було. Були банальні спостерігачі. Ні, звісно, київська публіка не набагато краща. Порівнювати є з чим навіть під враженням перебування в столичній фан-зоні. Кілька десятків поляків під час матчу їх збірної з Росією перекрикує близько тисячі росіян. І не банальними "Польска", а фанатськими зарядами. Стоячи весь матч на ногах й не бігаючи за пивом. То за умови, що в Києві зібралися далеко не ультрас. Українські ж вболівальники на столичному Майдані Незалежності напередодні поєдинку з Францією перед великим екраном порозсідалися на коциках, попивали пивко. Не всі піднялися на ноги, навіть коли лунав національний гімн. Ментальність? Ні, закомплексованість, породжена 70-річним совєцьким гнітом. Вони ніби й люблять свою країну, але воліють про це мовчати. Ультрас від Євро штучно відлучили, а взамін маєм пшик. Такі реалії.

Донецькі вболівальники з числа тих, хто підтримує "Шахтар", начебто сильно ображені на Блохіна, що обираючи склад збірної, він орієнтується на динамівців, а з гірників довіряє лише воротареві П"ятову й нападникові Девічу, котрий в Донецьк з Харкова перебрався недавно. Щоб переконатися в цьому, достатньо почитати висловлювання на інтернет-форумах. Звісно, то маразм. За результат відповідає тренер й він вирішує, ким виконувати поставлені завдання. З моральної точки зору було б набагато доречнішим, коли б прихильники "Шахтаря" злилися на тренера свого клубу. Луческу іґнорує місцевих вихованців набагато більш відверто, ніж наставник збірної.

Ігрова безпорадність

Зрештою, всі одинакові. Футболістів ніхто виправдовувати не збирається. Схожу з друготаймовою українською приреченість на цьому Євро демонструвала хіба що Ірландія в грі з іспанцями. Та то через те, що клас гри суперника був космічним. Французи такої тотальної переваги не мали й до власних воріт час від часу підступатися дозволяли. Але, отримавши дошкульний подвійний удар на 53-й та 56-й хвилинах, українці опустили крила й більше їх вже не підіймали. До матчу ж ті крила, очевидно, були розпущені аж занадто широко. Принаймні, такий висновок можна зробити зі слів Олега Блохіна, котрий сказав, що дехто з футболістів після перемоги з шведами вже бачив себе у чвертьфіналі.

Разом з тим, згадаймо 2006-й. Тоді, на чемпіонаті світу в Німеччині українці зустрілися з двома сильними суперниками. Іспанії програли 0:4 й це списали на стартове хвилювання. В чвертьфіналі команда Блохіна програла 0:3 Італії. На той час команда, перевиконавши турнірне завдання, виправдань ментального характеру мати не могла. То була суто ігрова поразка, де сплелися воєдино тактична й технічна чіткість одних й абсолютна перевага в усіх компонентах інших. Так само, як і зараз у Донецьку.

Якщо бути об"єктивними, то програти українці мали більше, ніж 0:2. Питання про переможця французи могли знімати ще в першій половині. Те, що українці програли середину поля набагато більш мобільнішим, швидшим й технічнішим французьким візаві, треба сприймати, як закономірність. Іншого бути не могло в принципі. Але те, що за таких умов досвідчені українці, які перекривали ключові позиції в центральній зоні, почнуть робити елементарні помилки через власну самовпевненість чи неуважність, виглядає дивно.

Спершу поблизу лицьової лінії, підібравши м"яч, на мить зупинився й, не помітивши Рібері, подарував "кулю" супернику Назаренко. Франк віддав на Менеза, а той пробив вище. Ще більш дико виглядала похибка Тимощука. Його фірмова передача назад перетворилася в пас на хід тому ж Рібері. В "Байєрні" Анатолій Франкові таких комфортних "асистів" не робив, здається, ніколи. В Донецьку ж французький вінґер вільно на швидкості увірвався до карного майданчика господарів зліва й знову віддав на Менеза. На цей раз Жеремі пробив у П"ятова. Третій момент французи створили, коли Насрі навісив зі штрафного, а Мексе пробив головою. П"ятов і в цьому епізоді зіграв дуже надійно.

Окрім дій воротаря, Україна в першому таймі запам"яталася відмінним ривком Шевченка, котрий двома рухами прибрав оборонця й вирвався на побачення з Льорісом зліва. Але забити з цієї позиції було складно. Також індивідуально сильним гравцем проявив себе Ярмоленко. Андрій сміливо брав гру на себе, перегравав суперників один в один. Але все це – поодинокі спалахи. Україна не виглядала цілісно, ні коли грала в пас, ні коли оборонялася, ні коли здійснювала групові вилазки на чужу половину поля. Французи виглядали не лише стрімкішими й індивідуально майстернішими, а й згуртованішими, тактично грамотнішими.

Тренерський фактор

Блохін після матчу сказав, що критикувати треба не команду, а його особисто. Теж правда. Бо таке враження, що в порівнянні з переможним матчем зі шведами залишилися незмінними не лише склад, але й модель гри. Найперше – чотири півоборонці, три з яких або не здатні оборонятися кваліковано, не вміють або не можуть цього робити в принципі. Звісно, скандинави теж вийшли на матч проти українців атакувальним варіантом складу. Ібрагімовіч, Тойвонен, Ларссон з креативними "хвилерізами" Чельстремом та Ельмом – то вражаюче. Але, погодьтеся, то ще далеко не Рібері, Насрі, Менез (чи Малуда) з Кабаєм трохи позаду. Мабуть, щоб стримувати такий центр, заміни за позицією не допомогли б. Як вихід – видозмінена схема, з двома яскраво вираженими опорними хавами, тим же Назаренком в ролі диспетчера, Гусєвим в півобороні й Шевчуком на його місці справа в обороні. На іншому краї півоборони між Коноплянкою й Ярмоленком логічно обирати більш обороностійкого динамівця. Але то все припущення. На істину в останній інстанції не претендуємо навіть близько.

Дренажна система газону "Донбас-Арени" дивовижно впроралася з тими об"ємами води, які хлинули з неба за якихось півгодини, а українці на тому полі з великими труднощами зв"язували по два точних паси поспіль. Те, що мало статися давно, сталося на 53-й хвилині, коли Рібері, набравши швидкість, несподівано через передачу на Бензема розвернув атаку зліва направо. Карім миттю віддав на Менеза, той хитнув Селіна й пробив в ближній кут. На цей раз П"ятов врятувати вже не зміг. Минає ще три хвилини й той же Бензема, розвернувшись, віддав передачу на Кабая. Іан, опинившись на місці центрфорварда, пробив у кут швидше, ніж Гусєв виконав підкат – 0:2.

В принципі, тут нічого не вдієш, бо такий клас нашої збірної. І справа не в іменах футболістів, які виходили на поле. Бо ж помилки, які цілком могли бути результативними, допускали не лише динамівські оборонці разом з молодим Селіним, а й досвідчені й вже імениті Тимощук та Назаренко. Єдине, що можна було б змінити – схему й орієнтири. Але пообіцявши, що отримавши три очки в грі зі шведами, збірна почне грати з стратегічним розрахунком, Блохін слова не дотримав.

З "пекла" - у Київ

Тепер нас чекає Англія. В порівнянні з французами не така креативна й різноманітна, але небезпечна саме своїм класичним стилем. З приходом на тренерський місток "левів" Роя Ходжсона англійці повернулися до власного ортодоксального образу. Примітивно? Не виключено. Але, діючи в цій манері, вони не програли Франції й перемогли Швецію. Оборона англійців добре організована й мобільна. Але ось парадокс: у грі зі шведами проявилися вади англійців при обороні під час стандартних положень. Втім, то радше індивідуальні помилки нападника Велбека при виборі позиції, ніж похибки системного характеру. Помилки, щоправда, катастрофічні. Бо повернувшись до власних воріт, щоб прикривати центрбека шведів Олофа Мьольберґа, Велбек не те що губив візаві – він його просто не бачив. Й якщо в першому випадку ще можна робити скидку на елемент несподіванки, бо Ібрагімовіч повторно бив з-за меж штрафного майданчика ножницями, а до Олофа м"яч потрапив після рикошету, то в моменті з другим голом Велбек банально залишився стояти на лінії карної зони, не тримаючи жодного опонента.

Втім, шведи таких шансів більше не мали, а англійці в класичному стилі таки вирвали перемогу. Рахунок команда Ходжсона відкрила після зрячого навісу Стівена Джеррарда справа й удару головою у виконанні Енді Керолла. Коли ж Мьольберґ двома влучними пострілами вивів на початку другого тайму Швецію вперед, тренер англійців зробив заміну, котра виявилася вирішальною. На поле замість правого півоборонця Джеймса Мілнера вийшов Тео Волкотт. Через три хвилини перебування на полі Тео після розіграшу кутового застав воротаря суперників Андреаса Ісакссона зненацька ударом з-за меж штрафного майданчика – 2:2. На 78-й хвилині Волкотт втік від Мартіна Ольссона й видав пас на ближню стійку. Велбек, знаходячись півобертом до воріт, зумів пробити п"ятою – 2:3!

Англійські фанати, яких у Києві було тисяч 20, дуже сумують, що на третю гру їм знову доведеться повертатися до Донецька. Про місто, в якому їх збірна провела матч з Францією, вболівальники висловилися красномовною кричалкою: "Ми повернулися з пекла, з Донецька!" Хоча хтозна, можливо, така характеристика пов"язана зі спекою чи бажанням підіграти киянам? Так чи інакше, англійцям в українській столиці дуже сподобалося. Попиваючи пиво у фан-зоні й розспівуючи свої пісні, гості почали скандувати "Фак, Сол Кемпбелл" й "Ми повернемося додому в гробах". Тим самим англійці висловлювали зневагу до висловлювання екс-оборонця власної збірної й лондонського "Арсеналу", котрий напередодні чемпіонату Європи називав Україну расистською державою й лякав, що повернутися звідти можна в труні.

Свою присутність в центрі Києва англійці позначали до світанку. Навіть у футбол встигли зіграти, тільки навряд чи продавцям фан-шопу від цього було сильно весело. Річ у тім, що м"яча піддані Її величності вирвали в торгівців сувенірами. Далі був стихійний футбол, в якому брали участь не лише англійці, а й українці та португальці. Стюарти бігали за "футболістами", наче песики в однойменній грі. Й коли одному з охоронців таки вдалося піймати м"яча, він діловито попрямував до фан-шопу. То була помилка, бо серед англійців знайшовся свій Кріс Пол. Наче лідер за кількістю перехоплень в середньому за гру в останньому сезоні НБА, британець вибив м"яча стюарту з рук й гра продовжилася. Стюарти скаженіли, але вдіяти нічого не змогли. "Футбол" завершився несподівано, коли один з "гравців" сильно зашпіцував "кулю" за межі фан-зони.

Одним словом, київський футбольний карнавал триває. Сумно лише шведам. Програвши англійцям, їхня збірна стала другою після Ірландії, що достроково розпрощалася з шансами вийти в другий раунд. Все те миле оку киян доброзичливе 30-тисячне жовто-синє море вчора виглядало надто мінорним й сумно споживало пиво в шведському куточку навпроти київської мерії, місці, яке на цьому чемпіонаті в українській столиці встигло стати культовим.