УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Євроляпас від УЄФА

Євроляпас від УЄФА

В принципі, пресовій службі УЄФА треба подякувати. Залишивши "Обозреватель" без акредитації, вони дали змогу відчути себе повноцінними вболівальниками, які вільно заходять на стадіон, яким, провівши квиток власноруч, усміхаються й бажають приємного перегляду стюарти. Ми маєм честь не бути обмацаним з голови до ніг п"ятьма кордонами міліції. Коли заходиш у свій сектор за хвилин 15 до початку матчу, зі здивуванням помічаєш, що на твоєму місці ніхто не сидить. Люди навколо п"ють пиво, емоційно вболівають, але нема того свинства й матюччя, як під час матчів чемпіонату України...

Стосовно пива УЄФА, видно, веде політику подвійних стандартів. Пригадую матч Ліги Європи "Карпати" - "Рейк"явік" в сезоні-2009/10, яким львів"яни після довгої паузи відкривали домашню єврокампанію. За традицією навколо стадіону "Україна" розливали хмільний напій, а оскільки весь день стояла страшенна спека, то пиво лилося ріками. Однак на наступному матчі з краників подавали лише квас. Все тому, що УЄФА згадала, що пива в межах стадіонів під час змагань під їхньою егідою продавати не можна й оштрафувала львівський клуб. Тепер, коли пивні спонсори офіційні, а гроші сплачені за адресатом, про цей нюанс сором"язливо забули.

Але менше з тим. Коли залишав НСК "Олімпійський" після матчу Швеція – Франція зі здивуванням відзначив, що під ногами майже нема сміття. Пластикові стакани й папірці іноземці несли до урн, а місцеві жителі, мабуть, не хотіли виділятися. Європа! Може, візьмемо приклад й будемо такими постійно? Сумнівно, звісно. Більш вірогідно, що через місяць, коли стартує новий чемпіонат України, стандарти взаємного хамства й бидляцтва повернуться. Дехто з друзів вже навіть іронічно пропонує не хвилюватися й дарма не ностальгувати. Інша річ, що Союз європейських футбольних асоціацій поставив окремих українських журналістів в такі рамки, що матчі Євро-2012 вони могли подивитися хіба-що в першому ряду під телеекраном вдома, в фан-зоні чи десь у пабі.

У грудні, коли браві еврофункціонери розповідали про принципи акредитації ЗМІ, вони постійно товкмачили про засади прозорості. Мовляв, реєструєте на сайті УЄФА.com себе чи свою корпорацію й максимум впродовж п"яти днів отримуєте підтвердження. Потім – подання акредитації безпосередньо на подію. Знову ж – підтвердження в найкоротші строки. При цьому англомовні оратори повіли, що телефонів вони не дають, бо через велику кількість дзвінків з усієї Європи відповісти всім не зможуть фізично. "Всі питання виясняйте через електронну пошту, - кажуть. – Впродовж доби вам дадуть відповідь на тій мові, на якій ви до нас звернулися".

Чудово. "Обозреватель" виконав усі вказівки й згідно інструкції створив свою сторінку. Її активували й прислади підтвердження. Проблеми почалися при подачі акредитації на матчі чемпіонату Європи. Точніше, на той момент то ще були не проблеми. Нам запропонували відіслати зразки журналістських робіт на футбольну тематику. Взагалі, коли є адреса ресурсу, це неважко зробити й самотужки. Заодно й картина складеться більш цілісна й об"єктивна. Але виконуємо.

Все. На тому зворотній зв"язок припинився. Скільки не намагалися отримати від прес-служби УЄФА бодай якусь відповідь, наші зусилля залишилися без уваги. Лише згодом, коли термін акредитації давно минув й представники видань-щасливців мали отримувати свої акредитаційні посвідчення, один з колег надав нам телефон панянки, яка відповідає за пресу під час Євро в Україні. Спершу відправили їй копії одностороннього листування з УЄФА. Потім ті ж копії були адресовані на вже відоме уєфівське "мило". Крапка. Далі – знову тиша.

Вже після старту Євро спробували вияснити ситуацію через впливових українських чиновників. Трошки покопирсавшись, ті пояснили, що ситуація безвихідна. Мовляв, прес-служба УЄФА мала квоту на акредитацію ЗМІ України, але обирала їх не за принципом рейтинговості й кваліфікованості, а методом тику. Тому не дивуйтеся, що в ложі преси зараз можна побачити 15-річних піонерів з "районок" чи нікому не відомих інтернет-ресурсів, дует фуршетників з умовних "Відомостей" (назвемо їх так), людей, котрі мають нахабство підписувати на сайтах, де вони працюють інформацію на 500 знаків з результатом матчу і авторами голів своїм прізвищем, але не справді фахових журналістів.

Навіть не себе маємо на увазі, хоча вважаємо, що ресурс "Обозреватель" своїм рейтингом і репутацією мав право бути акредитованим. Тому й готові відповісти на начебто реторичне запитання про те, чи вважаємо ми, що до списку акредитованих потрапили недостойні й чи вважаємо себе достойнішими, ствердно. І, якщо треба, аргументуємо свою позицію.

Бо то ж треба додуматися, щоб залишити поза межами ложі преси найстаріше з нині існуючих й єдине україномовне спортивне видання "Український футбол"! Звісно, в чиновників УЄФА свої принципи й канони, згідно з якими від деяких медіа поакредитовували, як жартують в журналістських колах, навіть технічок. Інші переб"ються.

Газета "Український футбол" почала виходити на зорі Незалежності, в 1992 році, й закріпила за собою статус називати через референдум офіційно кращого футболіста року. Вона пройшла ті ж акредитаційні митарства, що й "Обозреватель". З тою лише різницею, що прес-служба УЄФА вимагала додатково до посилання на інтернет-версію проскановані зразки друкованих публікацій свого редактора. Цю забаганку теж виконали в зазначені строки. А потім, як і в нашому випадку, зв"язок обірвався.

Таких прикладів знаємо вже немало. Звісно, журналіст – людина негорда. Їздити на виїзди й відвідувати спортивні змагання за свої кровні звикли вже давно. Такі реалії. Інша річ, що квитки на чемпіонат Європи з офіційного продажу зникли давно й придбати їх після старту, коли ілюзії щодо акредитації відпали остаточно, було надто складно. Лише в шпекулянтів за космічними цінами. Зрештою, після гри Україна – Швеція ажіотаж трохи впав й на другий київський матч Швеція – Англія "тікети" вдалося придбати за собівартістю. На поєдинок шведів з французами квиток номіналом 1200 гривень, зареєстрований на шведське прізвище, обійшовся вже за 300 гривень. Проте ресурси теж не безмежні й київські чвертьфінал й фінал, очевидно, прийдеться дивитися по телевізору. Дякуємо, УЄФА...